000 | 02847nam a22002417a 4500 | ||
---|---|---|---|
003 | Uzh_bibl | ||
008 | 230801b |||||||| |||| 00| 0 ukr d | ||
020 |
_a978-617-12-2523 _c480.00 |
||
040 | _bукр. | ||
041 |
_2eng _aukr |
||
080 | _a575 | ||
090 |
_a575 _bД 63 |
||
100 | _aДокінз,Річард | ||
245 |
_aЕгоїстичний ген _cпер.з англ.Я.Лебеденка _hТекст |
||
260 |
_aХарків _bКнижковий клуб"Клуб Сімейного Дозвілля" _c2017 |
||
300 |
_a544 с. _fВ опр. |
||
520 | _aЕгоїстичний ген» — перша і водночас визначна книжка Річарда Докінза, що досі залишається найвідомішою його працею і навіть через 40 років інтригує та не втрачає своєї актуальності. «Ми є машинами для виживання — самохідними роботами, що сліпо запрограмовані на збереження егоїстичних молекул, відомих як гени», — саме так проголошує автор. У чому ж полягає «егоїстичність» генів? Чому вчений так безжально висловлюється про людей? Які погляди відстоює? Річард Докінз наполягає на тому, що саме ген, а не особина є одиницею природного добору. Несподівано, чи не так? Але це ще не все. Альтруїзм автор пояснює не підсвідомим намагання зберегти вид, а саме егоїстичністю генів: вони вдаються до найвигіднішої стратегії, щоб залишити у вічності часточку себе. Більше того, Докінз — той, хто вперше ввів поняття «мем», що є аналогом гена в живому організмі, але не на рівні біології, а на рівні культури. І якщо ми впевнені, що тільки залишивши потомство, продовжимо себе у вічності, то Докінз стверджує, що це геть не так: через кільканадцять поколінь від наших генів і сліду не буде, а от меми, створені нами, справді існуватимуть вічно. | ||
521 | _aДля широкого кола читачів | ||
546 | _aукр. | ||
650 | _aНауково-популярне видання | ||
653 |
_aВчені _aГен |
||
942 |
_2udc _cBK |
||
999 |
_c6479 _d6479 |