Поезії Вступ. слово Е. Соловей Текст

Елеонора Соловей:
«Для поезії Калинця надзвичайно суттєвим є поняття пам’яті ‑ родової, історичної, генетичної. Сприймаючи сучасність як руїну національного етосу, а опір цій руйнації як свій моральний і мистецький обов’язок, поет заходився плекати зацілілі рештки національної свідомості, лікувати її поезією».

Поезія Килимця в її визивному модерновому «єретизмі», в її впертому, тривалому і цілеспрямованому культивуванні духовних заповідей «шістдесятників» являє собою насамперед потужний синтез попередньої поетичної традиції, ‑ але осмисленої підкреслено нетрадиційно і до того ж без евфемізмів, без «фігур замовчування», без внутрішньої самоцензури та звичної протягом трипалого часу неповноти.
Нинішня часова дистанція потребує для нинішнього читача якогось особливого окреслення контексту поезії лауреата Шевченківської премії 1991 року Ігоря Калинця, і здається, що воно може бути таким.

Для широкого кола читачів

укр.